Заснуванная Києво-Могилянського колегіуму(академії) - Форум
Четверг, 23.10.2014, 04:34
Приветствую Вас Халявщик

TMB

[ Новые сообщения · Участники · Правила форума · Поиск · RSS ]
Страница 1 из 11
Модератор форума: tmb 
Форум » Освіта / Наука » Реферати, контрольні, завдання,тощо » Заснуванная Києво-Могилянського колегіуму(академії) (Історія України)
Заснуванная Києво-Могилянського колегіуму(академії)
tmbДата: Понедельник, 25.08.2008, 13:09 | Сообщение # 1
Группа: Удаленные





Вступ:

У 17-18 ст. величезний вплив на розвиток освіти в Україні та Росії мав Києво-Могилянський колегіум, створений Київським митрополитом П.Могилою у 1632 р. на базі київської братської школи та Лаврської школи, створеної ним же напередодні, у 1631 р. У 1701 р.Києво-Могилянський колегіум було перетворено в Академію. Вона забезпечувала європейську академічну освіту. Дослідники вважають саме її першим вищим навчальним закладом в Україні та Росії европейського значення.

Від братської школи до академії.

Ки ївська братська і лаврська школи

Одним з найцікавіших феноменів української культури XVII — XVIII ст. стала школа, яку сучасники називали колегіумом (колегією), або — на пошану її фундатора — Києво-Могилянським колегіумом, згодом Києво-Могилянською академією. Як вже зазначалося, безпосереднім попередником цього вищого навчального закладу була Київська братська школа. У Києві українська братська школа могла розвиватися вільніше, ніж братські школи у Львові та Луцьку, оскільки перебувала під захистом козаків.
Деякі автори дотепер повторюють погляд істориків середини XIX ст., що школа при братстві Богоявлення в Києві вже існувала наприкінці XVI ст., а в 1588 — 1589 рр. була перетворена патріархом Єремією зі скромної братської школи на колегіум. Однак ряд документів засвідчує, що як братство, так і школа в Києві були організовані в 1615 — 1616 рр. Першими ректорами братської школи були Іван Борецький (пізніший митрополит Йов), Мелетій Смотрицький, а в 1620 — 1624 рр. Касіян Сакович. Пізніше ректором був, ймовірно, білорус з Могилева Спиридон Соболь, а в 1628 — 1631 рр. Хома Ієвлевич, теж з Могилева. Наскільки кваліфікованими були керівники і педагоги школи видно хоча б з того, що Касіян-Каліст Сакович був автором філософського тексту .
Матеріальною підставою для функціонування школи був подарунок Галшки (Єлизавети) Гулевичівни Лозчини, дружини мозирського маршалка Стефана Лозки, 14 жовтня 1615 р. земельної ділянки Богоявленському монастиреві "на монастир... также на школу дітем, так шляхетським, яко і местським" . В акті було підкреслено, що школа негайно ("зараз") розміщується на подарованому дворі. Слід гадати, що свою фундацію меценатка вирішила зробити під впливом справжнього ініціатора заснування школи і братства в Києві І. Борецького, колишнього вчителя і ректора Львівської братської школи. Тим самим братство і школа при ньому, очевидно, функціонували з кінця 1615 — початку 1616 р.
Про мотиви заснування школи в 1625 р. братчики писали в листі до російського царя: "Ми, великим коштом, влаштували для православних дітей школу для вивчення слов’янсько-руської і грецької мов та предметів, які викладають інші вчителі, щоб діти не пили з чужого джерела смертельну отруту схизми, не відходили в темряву римської віри" .
Школу до "наук елліно-славенського і латино-польського письма" було затверджено грамотою єрусалимського патріарха Феофана 1620 р., в якій йшлося про надання Київському Богоявленському братству прав ставропігії. Те, що засновник і фактичний керівник школи Іван Борецький став тоді ж київським православним митрополитом, дуже сприяло авторитетові братського навчального закладу.
Від самого початку у Київській братській школі були класи інфіми, граматики і синтаксими. Таким чином, і ця школа була побудована на засадах, що прийшли в Україну із Західної та Центральної Європи .
Цінні дані про Київське братство і братську школу містять відомі вірші Касіяна Саковича, які декламувалися школярами 1622 р. на похороні гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного і того ж року були опубліковані в лаврській друкарні . В них підкреслено, що до братства записався сам гетьман з усім Військом Запорозьким. Такий акт мав на меті охорону братства від репресій польсько-шляхетської влади. Також і документальні матеріали підтверджують діяльну підтримку Київського братства козацтвом, що дало братчикам змогу розгорнути широку культурноосвітню діяльність, добитися високого рівня викладання в своїй школі.
Найважливішим джерелом про організацію школи наприкінці 20-х рр. XVII ст. є автобіографічна записка вихованця цієї школи Гната Євлевича. З неї видно, що весь навчальний заклад мав назву "Школи київські", бо складався з окремих "шкіл" (класів) — фари, інфіми, граматики, синтаксими. Заслуговує на увагу також лист братчиків до російського царя з проханням про матеріальну допомогу від 17 січня 1626 р. Тут зазначено, що головне завдання школи — виховання відданих своєму народові людей, які були б стійкі у переконаннях, непримиренні до національно-релігійного зрадництва, до якого часто доводило навчання в католицьких школах. Школа названа в цьому листі "училищем... языка словеноросского, еллино-греческого і прочиих даскалов" .
Братчики не згадували в цьому листі про вивчення латинської мови. Очевидно, вони вважали, що згадка про це не сприятиме доброзичливому ставленню урядових кіл Москви до братської школи.
З викладачів школи відомі вчитель інфіми Яків Мемлевич, вчитель граматики Сава Андрієвич з Могильова, вчитель синтаксими Василь Березецький, вчитель "руської школи" (початкового класу) уставник Федір родом з Росії. Всі вони були, за свідченням одного з їх вихованців, людьми "світськими, благородними і гідними свого звання" . Цінним джерелом для вивчення складу учнів школи є вже згадані вірші Касіяна Саковича, де вказано прізвища тих, хто виголошував окремі уривки. Аналіз соціального походження учнів дає можливість зробити висновок, що з самого початку братська школа була загальностановим навчальним закладом.
1627 р. архімандритом Києво-Печерської лаври став Петро Могила. Він задумав влаштувати школу при лаврі, причому більшою мірою, ніж братство, наслідував західноєвропейські зразки. Можливість конкуренції з братською школою нової школи, яка була б цілком під контролем києво-печерських ченців, викликала незадоволення серед населення Києва, козаків і пов’язаного з ними духовенства . Найближчий співробітник Петра Могили Сильвестр Косов згадував пізніше, що кияни, — очевидно, міщани й козаки — збиралися поруйнувати лаврську школу, а її викладачів потопити в Дніпрі.
Врешті, колишній ректор братської школи митрополит Йов Борецький у своєму заповіті під страхом неблагословення доручив Петрові Могилі і його близькому співробітникові луцькому єпископові Ісакієві Борисковичу, щоб "фундували школи тільки при братстві, а не де-інде".
Заповіт було підписано 1 березня 1631 р., а вже 11 березня Петро Могила записався до братства як старший брат і пожиттєвий опікун . Формальним записом до братства архімандрит прагнув усунути опозицію братчиків проти його плану створити вищу школу в лаврі, а не при братстві, як це заповідав фундатор братської школи Борецький. Перебуваючи в червні того ж року у Львові, Могила запросив звідтіля до Києва Ісаю Трофимовича-Козловського і Сильвестра Косова на посади вчителів.
Незабаром школа в Києво-Печерській лаврі відкрилась і Ісая Трофимович-Козловський став у ній ректором і професором філософії, а Сильвестр Косов — префектом. Пам’яткою діяльності нової школи є панегірик "Евхаристеріон албо вдячность", вручений учнями Петру Могилі з нагоди Великодня 1632 р. Автором передмови до нього, а може, й самого панегірика, був професор лаврської школи, колишній вихованець братської школи Софронія Почаський. У панегірику оспівуються всі сім "визволених" наук, у тому числі граматика, риторика, діалектика, арифметика, астрономія, геометрія. Це — ясна вказівка про намір орієнтуватися на західні взірці.

Об`єднання в Києво-Могилянський колегіум

Під тиском братства, від імені якого виступили українські шляхтичі Київщини, духівництва на чолі з митрополитом Ісайєю Копинським та запорозьких козаків (лист від імені гетьмана Івана Петражицького підписав Сава Гробневський) Петро Могила змушений був погодитися на злиття лаврської школи з братською, причому об’єднана школа 1632 р. стала функціонувати на Подолі, на місці колишньої школи братства. Братство визнало Петра Могилу фундатором школи і погодилося підпорядковуватися йому як старшому братові і покровителеві.
Таким чином, справа скінчилася компромісом. Щодо місця школи було виконано побажання Борецького, міщан, козаків, але фактично це був тріумф засад Петра Могили, який надалі визначав характер і напрям об’єднаної школи . Цю школу і пізніше часто називали Києво-братською школою (колегіумом), згодом — Києво-Могилянським колегіумом, ще пізніше, з 1701 р. — Київською академією (за традицією її називали ще Києво-Могилянською академією). Зустрічається в літературі другої половини XVII ст. і образне окреслення "Могилянський Атеней". Наявні у джерелах назви "Києво-братський колегіум", "Києво-братський монастир" стали приводом до того, що деякі дослідники вважали Київську школу (колегіум, академію) другої половини XVII — XVIII ст. братським навчальним закладом . Насправді, у цей час братства вже не існувало, хоч назва "братський" традиційно застосовувалася щодо монастиря і школи .
На відміну від колишньої братської школи, в Могилянській колегії вчителями були не світські люди, а ченці братського Богоявленського монастиря. До речі, й сам монастир нерідко називали духовним братством, або й просто братством, хоч, ясна річ, це не було братство в традиційному для української науки значенні слова. Ректором колегіуму став архімандрит Богоявленського монастиря, — і цей порядок зберігся надалі. Як вказувалося, при організації колегіуму він був підпорядкований Могилі як "старшому братові". В грамотах митрополита Ісайї Копинського і "військовому листі" запорозького війська було застереження, що патронат над братством і школою визнається за Могилою за його особисті заслуги і не має переходити на наступних архімандритів лаври. Незабаром (1633) архімандрит Петро Могила став ще й Київським митрополитом; після його смерті Києво-братський монастир і колегіум (академія) фактично підпорядковувалися наступникам Могили на митрополичій кафедрі, хоча вони вже й не називалися старшими братами.
Традиція про те, що Київська академія веде свій початок від світської братської школи, зберігалась і пізніше, навіть тоді, коли в Києві забули вже, в чому полягала діяльність братства. Коли 1764 р. лівобережна козацька старшина просила царський уряд дати дозвіл на відкриття університетів у Києві та Батурині, в петиції за підписом гетьмана Кирила Розумовського зазначалося: "Перший з цих університетів у складі чотирьох факультетів може бути в Києві, на тому самому місці, де сьогодні Києво-братський училищний монастир, з якого слід усунути монахів, а на тому місці спорудити- будинки для вчителів та учнів. Під час заснування київських шкіл попередником моїм — малоросійським гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним, а потім митрополитом київським Петром Могилою, там не було монастиря, а лише братство, тобто таке місце, де могли мешкати світські й духовні люди, що приходили для навчання" . Як бачимо, у 60-х рр. XVIII ст. в Україні вже не уявляли справжнього характеру колишнього Київського братства, забулось і те, що Могила заснував не братську школу, а лаврську, тобто монастирську. Проте в пам’яті залишилося головне — те, що найстарша школа вищого типу в Києві, яка дала початок пізнішій академії, була братським навчальним закладом.
Хоч Київський колегіум та пізніша академія і не можуть вважатися братськими школами, вони зберегли чимало з традицій своєї попередниці — братської школи, яка існувала протягом 1615 — 1632 рр. Серед студентів академії значний відсоток становили вихідці з міст усіх частин України. Вона стала загальноукраїнським всестановим вищим навчальним закладом і згуртувала навколо себе найвідоміших культурно-освітніх діячів, вчених, літераторів. Саме завдяки діяльності академії та Києво-Печерської друкарні Київ знову став найвизначнішим культурним осередком України.
Університетський рівень Київської школи відзначали також західноєвропейські автори XVII — XVIII ст. Відомий французький інженер і картограф Ґійом Левассер де Боплан, який перебував у Києві в 30-х рр. XVII ст., зазначав у своєму "Описі України", що у Києві на Подолі в братській церкві міститься "університет або академія, яку вони називають "Братською церквою" . Англієць Джон Белл, побувавши в Києві 1737 р., підкреслював, що "Київський університет користується великим авторитетом у цих краях" . На карті України, виданій T. K. Лоттером в Ауґсбургу в середині XVIII ст., спеціальним умовним знаком позначено наявність у Києві академії, тобто вищого навчального закладу.
Як і тогочасні європейські університети, Києво-Могилянський колегіум брав участь в організації філіальних шкіл, де викладання велося за програмою Київської колегії — "ведле порядку школ києвских". Зокрема, філією Київської колегії були засновані в 1634 р. школи при Вознесенському монастирі у Вінниці і при Богоявленському монастирі у Крем’янці. В 1639 р. Вінницька школа перейшла до містечка Гоща, де раніше була аріанська школа. Власниця цього містечка княгиня Раїна Соломирецька заснувала і забезпечила відповідними фондами Михайлівський монастир з умовою, щоб при ньому діяла школа. Високий рівень викладання в цій школі видно хоча б з того, що ректорами її були такі високовчені професори, як Ігнатій Оксенович Старушич і Інокентій Гізель. Варті уваги слова Касіяна Саковича, що, мовляв, унійні школи "нічого не варті не тільки порівняно з латинськими, а й порівняно з школами Петра Могили — Київською та Гойською". У другій половині XVII ст. Кременецька школа припинила діяльність, а Гойська (Гощанська) занепала .
З актів польської адміністрації видно, що польський уряд, діючи в інтересах католицької церкви та її навчальних закладів, прагнув не допустити до створення української латиномовної школи вищого рівня та її філій. З цією метою король Владислав IV не дозволив викладати в Київській колегії та її філіальних школах тих предметів, вивчення яких вважалося прерогативою вищих навчальних закладів, і забороняв викладання латинською мовою. 29 жовтня 1634 р. він надіслав Петрові Могилі повторне суворе розпорядження, наказуючи "негайно скасувати друкарню латинську і латинські школи так, щоб їх не було ні в Києві, ні у Вінниці, ні в будь-якому іншому місці". У випадку невиконання цього розпорядження король погрожував суворим покаранням за "непослух, що породжував бунти і свавілля" . 27 листопада 1634 р. король писав до одного з керівників польської адміністрації в Україні : "Отримавши звістку, що печерський архімандрит відкрив латинські школи в Київському, Волинському і Брацлавському воєводствах, ми розпорядилися, щоб він ці школи обов’язково закрив і скасував. Однак він не тільки не виконав нашої волі й наказу, а встановлює нові такі школи. Це зневага до нас, бо він не має від нас ніякого дозволу і повинен обмежуватися руськими школами. Тому вимагаємо, щоб ви спершу йому нагадали, щоб облишив свій намір і обов’язково скасував латинські школи. А якщо цього не послухається, вимагаємо, щоб ви не допустили поширення цих шкіл і повідомили йому, що маєте наш наказ скасувати ті школи, які заснував всупереч нашій волі" .
1636 р. сейм під тиском козаків і православних шляхтичів дозволив вивчати в Київській колегії мови й науки, однак не далі початкових ступенів філософського циклу — діалектики й логіки. Викладання богослов’я, яке було необхідне для формального визнання школи академією, заборонялося .
1658 р. за умовами Гадяцького договору козацька старшина добилася від польського уряду дозволу на відкриття в Україні двох академій — Київської та ще однієї. Ця угода не набула чинності. Все ж поступово викладання в колегіумі досягло рівня вищого навчального закладу гуманітарно-риторичного спрямування, що пізніше було формально визнано в царських грамотах 1694 і 1701 рр.

Структура і програма Києво-Могилянського колегіуму.
За своєю ідеологічною спрямованістю КиєвоМогилянський колегіум, як і Львівська братська школа, сприйняв засади тримовності, успадковані від Острозької греко-слов’яно-латинської школи. Проте на відміну від своїх попередників Києво-Могилянський колегіум був стабільним, юридично забезпеченим і матеріально незалежним навчальним закладом, і це стало запорукою його тривалості.
Стабільність існування забезпечували значні кошти, що їх Петро Могила заповів Києво-Братському Богоявленському монастиреві спеціально на утримання колегіуму .
Хоч мова викладання була латинською і за формами та основним змістом навчання колегіум мало відрізнявся від католицьких і протестантських шкіл подібного рівня, в ньому на той же час підтримувалася греко-слов’янська традиція, насамперед шляхом участі у літургічній практиці. Єрусалимський патріарх Паїсій, який відвідав Київ 1649 р., зазначав, що тут діє школа "слов’янської мови", у якій є "вчителі високого мистецтва". Вони навчають побожних юнаків "слов’янської мови як властивої і латинської як необхідної тим, що живуть між латинянами" . Грецькі джерела, — в цьому контексті головно твори візантійських церковних авторів, — визнавалися найавторитетнішими, хоч забезпечити постійного викладання грецької мови не вдавалося: в цьому напрямі було зроблено лише окремі спорадичні спроби. Пов’язані з колегіумом культурні діячі за часів Петра Могили брали участь у новому редагуванні тексту церковнослов’янської Біблії на основі грецького канонічного тексту .
Структура Києво-Могилянського колегіуму була подібною до структури братської і лаврської шкіл. Після закінчення класів ("шкіл") інфіми, граматики, синтаксими, поетики, риторики, учні вивчали філософію. Наприкінці 30-х рр. курс її був трирічним, але пізніше викладання філософії обмежувалося двома роками . В курсах філософії, зокрема при викладі фізики й метафізики, розглядались і богословські питання, в тому числі про походження душі, її безсмертя, про Бога й ангелів . Окремий клас ("школа") богословів був зорганізований наприкінці XVII ст.
На чолі колегіуму стояли ректор і префект, які водночас були професорами вищих курсів. Першим ректором став колишній ректор лаврської школи "замойський академік", тобто вихованець Замойської академії, Ісая Трофимович-Козловський (від 1632 до 1638 р.). Його наступниками на цій посаді були Софронія Почаський (1638 — 1640), Ігнатій Оксенович Старушич, Йосиф Кононович Горбацький (1640 — 1642), Інокентій Гізель (1648 — 1650). Першим префектом і професором риторики став Сильвестр Косов, викладачем поетики був Антон Пацевський, пізніше (до 1651 р.) цю посаду займав Феодосій Баєвський. Як бачимо, все це були провідні освітні й церковні діячі, знавці наук філологічно-філософського циклу та богословії. Всі професори утримувалися Богоявленським монастирем, монахами якого вони були. І в самій школі, і в бурсі (гуртожитку) діяло своєрідне учнівське самоврядування, форми якого були подібними до загальноприйнятих у латиномовних школах різних конфесій і рівнів. Прототип будь-якої сторони життя колегіуму можна знайти в середньовічних європейських навчальних закладах, в тому числі колегіумах та університетах. Це стосується врочистих захистів попередньо оголошених тез з філософії та інших наук, вистав шкільного театру, звичаю студентів збирати кошти на прожиття, ходячи "попід вікна" з колядами та іншими піснями. Студенти, які мандрували від міста до міста, залишаючи навчання на канікулах або й в інший час, дуже нагадують середньовічних ваґантів з типовою для них сміховою культурою.
Оскільки про учнівські декламації і шкільний театр піде мова далі, зазначимо тут тільки значення театралізованих декламацій і театральних вистав у навчальному процесі, а також те, що важливою їхньою темою було уславлення шкільної освіти й утвердження авторитету власної школи та її засновника й покровителя. Досить згадати збірку панегіричних декламацій "Евхаристеріон албо вдячность... Петру Могилі... от спудеов гимназіум... з школи реторики" (Київ, 1631). Лаврська школа порівнюється тут з Парнасом. Панегірик, прославляючи Могилу як переможця і справжнього героя, заохочував його до дальшої діяльності на цій ниві; включення до ідеальної програми навчання квадривіуму і богословія, як припускають дослідники, засвідчувало прагнення не тільки наслідувати єзуїтські школи, але й перевершити їх .
Цікаву сторінку історії Київського колегіуму розкриває датована 30 липня 1636 р. брошура "Trigonus radosci, dzielnosci, hoynosci..." — панегіричні вірші з нагоди приїзду до Києва білоруського шляхтича, підкоморія мстиславського Богдана Стеткевича . Вірші написані від імені його сина, студента колегіуму Михайла Стеткевича, "працею і наглядом" Павла Голодовича Остропольського, який був наставником ("інспектором") Стеткевича-молодшого. Очевидно, Голодович, за походженням міщанин з Острополя, і був основним автором цього твору, який важливий як свідчення того, що в деяких учнів, очевидно заможних, були індивідуальні наставники.
Цілком природно, що Києво-Могилянський колегіум так активно включився у літературний процес. Адже це був навчальний заклад філологічнофілософського профілю, інші наукові дисципліни розглядалися в контексті наук гуманітарного циклу. Насамперед дуже ґрунтовно вивчалася латинська граматика, причому навчальним матеріалом служили твори як давньоримських, так і середньовічних та ренесансних авторів. Природничі відомості викладалися головно у складі курсів з філософії.
Велике значення надавалося навчанню риторики. Щодо її значення приймалися концепції античних і ренесансних авторів про необхідність риторики для виховання особистості — людини, що вміє обстоювати свої переконання, прагне брати активну участь у громадському житті. Середньовічні і ренесансні поняття про риторику добре узгоджувалися з висловлюваннями з цього питання, які були в творах візантійських богословів. Важливість риторики ці автори обґрунтовували тим, що слово для слуху є тим самим, що зображення для зору. І якщо деякі отці церкви, такі як Григорій Нісський чи Григорій Назіянзин, твердили, що вони не бачать користі від ораторського мистецтва і риторських премудростей, то їхні твори засвідчують, що самі вони на практиці таки керувалися правилами риторики.
Найстаршим збереженим посібником з риторики Києво-Могилянського колегіуму є запис курсу лекцій Йосифа Кононовича-Горбацького "Могилянський оратор" (Orator Mohileanus), прочитаний у 1635 — 1636 рр. Серед згаданих ним джерел були твори Еразма Роттердамського і Станіслава Оріховського. На думку київського професора, метою риторики є служіння інтересам суспільства, красномовство залежить не тільки від таланту, а й від набутих знань. Підкреслюється значення наслідування, яке "повинно мати на увазі мистецтво добору матеріалу, розрахунок щодо його розміщення, красу чистої латинської мови, чарівність фігур, метод доказів і спосіб викладу і екскурсів". За його словами, краса — "це те, що робить враження простоти і ясності", досягається вона єдністю форми і змісту, тобто відповідністю засобів характерові, розповіді .
Для краси живих істот київський професор визнає три підстави: прекрасне, корисне і необхідне. Важливо зазначити, що автор найстаршого курсу поетики не обмежувався формальними правилами: ілюструючи свій текст прикладами ораторської майстерності, він зупинявся і на соціальних проблемах. "Скажеш, — говорив він, — палаци нечестивих багатіїв збудовані з крові і попелу злидарів, яких знищують як невинних жертовних тварин... щоб тільки задовольнити жадібність магнатів" . Цілком зрозуміло, що ці суспільні погляди розвивалися в контексті християнського світогляду в його гуманістичному варіанті.
З риторикою була тісно пов’язана поетика, яка мала на меті дати учням основи знань про мистецтво поезії в найширшому розумінні цього слова. На жаль, з часу до середини XVII ст. не збереглося жодного київського курсу поетики; відомо тільки перелік назв розділів втраченого пізніше курсу "Liber artis poeticae... anno Domini 1637" . Як видно з аналогічних курсів наступного періоду, поетика поділялася на загальну, де йшлося про правила складання поетичних творів, і так звану часткову, де аналізувалися окремі жанри — особливо епічна, драматична, лірична та епіграматична поезія. Як авторитети для наслідування називалися передусім античні автори (Гомер, Арістотель, Вергілій, Горацій, Овідій та ін.), а також твори ренесансних письменників. Завдання поетичної науки висвітлювалися головно за Арістотелем і Горацієм. Слідом за ними називалися дві мети поетичних творів — повчальна і розважальна. Попри певний формалізм правил поетики, пристосованих до шкільного вжитку і значною мірою відірваних від практики української літератури, ці курси поетики цікаві як доказ поширення в Україні тогочасної західної класицистичної теорії вірша. Як риторика, так і поетика мала на меті дати вихованцям навички, потрібні для громадської діяльності, оскільки знання поезіії і навіть вміння складати поетичні твори вважалися тоді ознакою освіченої людини.
Одне з центральних місць в колегіумі займала філософія. Професори, як це видно із записів курсів лекцій Йосифа Кононовича-Горбацького 1639 — 1640 рр. та Інокентія Гізеля 1645 — 1647 рр., по-своєму розповідали студентам про проблеми логіки, психології та інших галузей знання. Перший з цих курсів названий скромно "Subsidium logiсае" — "Підручник логіки", — можливо, в зв’язку з непевністю щодо права в академії викладати філософію , хоч дозвіл на це король дав, — натомість Інокентій Гізель назвав свій курс "Opus totius philosophłae" — "Повний курс філософії". Курс логіки був вступною частиною трирічного філософського курсу, другою і третьою частинами його були лекції з фізики та метафізики .
Дослідники історії філософської думки зазначають, що Кононович-Горбацький при викладанні діалектики ряд питань подавав з позицій номіналізму. На його думку, логіка має вивчати терміни як знаки речей і понять, що відображають об’єктивний світ. Як видно із запису лекцій Інокентія Гізеля, він виступав проти сліпого поклоніння авторитетам, вважав конче необхідним робити висновки з допомогою раціональних аргументів і вивчення явищ природи. Зрозуміло, філософські знання викладалися в тісному зв’язку з богословськими і становили їх підставу. Слід гадати, що в кінці 30-х — 40-х рр. богословські питання розглядалися з тих позицій, які сформульовані в творах Петра Могили та його найближчого оточення, зокрема в "Православному ісповіданії віри" і "Катехізисі". Одночасно посилювався вплив релігійної думки Заходу, причому не тільки через польське посередництво. Так, студент богословії Київського колегіуму Вікторин Євфанасій переклав з англійської на польську і присвятив Адамові Киселю книжку Генрі Монтеґю, графа Манчестера "Роздуми про смерть і безсмертя" (опубл. 1648 р. без вказівки на місце друку). Незалежно від того, ким був перекладач, — місцевим православним чи протестантом з Англії — наявність такого перекладу засвідчує різнобічність культурних контактів Київського освітньо-релігійного осередка .
Поряд з чисто філософською та богословською тематикою в курсах філософії розглядалися проблеми природознавства, в тому числі фізики. Інокентій Гізель підкреслював необхідність в самій природі шукати причини властивих їй процесів і явищ. Наприклад, згадуючи припливи і відпливи моря, він стверджував: "Багато філософів приписували ці коливання моря ангелові, так само як і рух зірок. Так вирішувати ці питання, справді, легко, але вдаватися до такого пояснення соромно для філософа, якому необхідно пояснювати, наскільки це можливо, природні наслідки природними причинами". Від цього ж професора студенти могли почути, що "тіла можуть рухатися самі по собі", і природа є засадою руху і спокою сама по собі .
Отже, хоч у тогочасній шкільній освіті ще дуже сильними були традиції середньовічної схоластики, навчальний процес у Київському колегіумі цим не обмежувався. Ряд курсів засвідчують знайомство професури з передовими ідейними течіями доби Відродження, прагнення поінформувати учнів про новини тогочасної науки й освіти. Застосовувались і досить досконалі як на той час педагогічні методи, зокрема активізація навчального процесу шляхом диспутів, ігор. Так, в курс логіки Йосифа Кононовича-ґорбацького включено присвячену Могилі промову перед публічним диспутом у колегіумі .
Внаслідок діяльності Києво-Могилянського колегіуму в Україні зростала кількість освічених людей, учителів початкових шкіл, "мандрованих спудеїв"-учителів. Сирієць Павло Алеппський, який проїздив у 1654 і 1657 рр. через Україну, зазначав у своїх подорожніх записах, що тут чимало чоловіків і навіть жінок були письменними. За його словами, "у країні козаків всі діти вміють читати, навіть сироти". Це, безумовно, перебільшення, але воно засвідчує, що кількість письменних людей в Україні була помітно більшою, ніж у інших відвіданих Павлом країнах.
Як вже згадувалося, вихідці з України здавна виїжджали для продовження освіти у Краків, у протестантські університети Гейдельберга, Кенігсберга, Лейпцига та в Італію — у Падую та інші міста. Студенти з України бували також в Римі, Парижі (Сорбонні), Відні. Деякі з них здобували за кордоном наукові ступені. Навчання в Києво-Могилянському колегіумі давало добру підготовку для продовження освіти в європейських університетах, в тому числі і в найкращих з них. Таким чином, Києво-Могилянський колегіум включався в загальноєвропейську освітню систему, сприяв інтеграції України в культуру регіону і всієї Європи.

Заключення

Значення Київської братської школи та Києво-Могилянського колегіуму виходило за межі України. Так, за зразком Київської була реорганізована школа Могильовського братства у Білорусі. 1640 р. вихованець Київської братської школи, а пізніше викладач і ректор колегіуму Софоній Почаський був посланий до столиці Молдавського князівства Ясс для організації там школи за київським зразком. Професура з Київського колегіуму взяла участь також у налагодженні освіти й перекладанні богословських творів у Москві.
Як влучно зауважив австрійський дослідник Йосиф Матль, діячі КиєвоМогилянського колегіуму "прагнули засвоїти здобутки західноєвропейської освіти й культури, освоїти гуманізм і Відродження, Реформацію і Контрреформацію, але вони поєднували освоєння цих здобутків з полемікою проти них, яку вели із завзятістю, характерною для сили, що йде з глибин народності" . Тим самим діяльність колегіуму служить яскравим прикладом основного напряму розвитку тогочасної української культури: збереження національно-релігійної тотожності шляхом збагачення вітчизняних традицій новітніми культурними досягненнями, інтеграції України до загальноєвропейських культурно-освітніх рухів.

Ім'я автора Оля

 
Форум » Освіта / Наука » Реферати, контрольні, завдання,тощо » Заснуванная Києво-Могилянського колегіуму(академії) (Історія України)
Страница 1 из 11
Поиск: